Ділова репутація в українському законодавстві

Поняття «ділова репутація юридичної особи» з кожним роком набуває величезного значення для комерційних та державних структур, однак законодавчо воно ще досі не вивчено. Нормативно-правові акти не дають визначення поняття «ділова репутація юридичної особи», також у законодавстві відсутні способи та інструменти її захисту.

Більш того, категорію «ділової репутації юридичних осіб» ототожнюють з категорією «ділова репутація», маючи на увазі лише фізичних осіб, та відносять її до нематеріальних активів. У відповідності до Цивільного кодексу України, а саме ст. 201 та ст. 1116, можна зробити висновок, що ділова репутація є немайновим благом, отже охороняється чинним законодавством України. У разі порушення своїх прав, юридична особа має право вимагати відшкодування збитків.

На сучасному етапі розвитку вітчизняного бізнес-середовища та на етапі активного залучення іноземних інвесторів,  поняття «ділова репутація юридичних осіб» слід перенести в категорію матеріальних активів. Вперше спроба визначити поняття «ділової репутації» була здійснена у 2002 році у Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», де у статті 26 сказано, що «ділова репутація - сукупність документально підтвердженої інформації  про  особу,  що  дає  можливість  зробити висновок про відповідність  її  господарської  та/або  професійної   діяльності вимогам  законодавства,  а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду,  а  також відсутність  в особи судимості за корисливі злочини і за злочини у сфері господарської діяльності,  не  знятої  або  не  погашеної  в установленому законом порядку».

З фінансової точки зору розглядає «ділову репутацію» і Закон України «Про банки і банківську діяльність». У редакції цього Закону від 15 лютого 2011 року надано таке визначення: «ділова  репутація  -  відомості,  зібрані Національним банком України,  про  відповідність  діяльності  юридичної  або  фізичної особи,  у  тому  числі  керівників  юридичної  особи  та власників

істотної участі у такій юридичній особі,  вимогам закону,  діловій практиці  та професійній етиці,  а також відомості про порядність, професійні  та управлінські здібності фізичної особи».

         Ще одну спробу дати визначення «ділової репутації юридичних осіб» зробив Вищий господарський суд України, який у своєму Листі від 28.03.2007 № 01-8/184 трактує ділову репутацію юридичної особи як престиж її фірмового (комерційного) найменування, торгівельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів товару та послуг. Право на ділову репутацію без надання визначення забезпечує  Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 року, однак на момент прийняття закону цей нормативний акт не враховував цілий ряд важливих питань.

Розробка нових теоретичних положень про захист ділової репутації юридичних осіб повинна вирішити комплекс питань, серед яких формування понятійного апарату, аналіз складу правопорушень у сфері захисту ділової репутації юридичних осіб, встановлення порядку взаємодії, надання та погодження інформації між юридичною особою та ЗМІ, встановлення відповідальності ЗМІ у разі порушення права юридичної особи на захист своєї ділової репутації.